На межі фантастики

Важко уявити, що стоматологія, яка в нашій країні до початку ХХ століття навіть не була остаточно визнана як медична спеціальність (зуболікарська освіта тривалий час залишалася поза системою вищої медичної освіти), нині досягла фантастичних можливостей. На початку ХХІ століття вона стала однією з найуспішніших медичних галузей. Розроблено нові пломбувальні матеріали, металокерамічні конструкції протезів, активно впроваджується трансплантологія, сучасні хірургічні методики лікування захворювань пародонта тощо. Практично всі види захворювань щелепно-лицьової ділянки стали доступні втручанню лікарів-стоматологів. Сучасна хірургічна стоматологія практикує підсадку кісткової тканини, комплексні операції з відновлення зубів, імплантацію зубів за новітніми технологіями. До того ж стоматологи дедалі ширше співпрацюють із фахівцями інших напрямів медицини, завдяки чому стало можливим ефективне лікування таких хвороб, як періодонтит, остеомієліт, гайморит, абсцеси і пухлини порожнини рота, захворювання слинних залоз тощо. Однією з найактуальніших технологічних новинок є застосування лазеру, що не лише полегшує роботу лікаря, а й залишає у його пацієнта приємні спогади про стоматологічну маніпуляцію. Лазерне устаткування використовується для швидкого і безболісного зняття «зубних каменів», ефективного лікування карієсу, високоестетичного протезування із застосуванням вінірів та без металевих конструкцій зубних протезів, малотравматичного імплантування зубів, комфортного лікування кістозних процесів тощо.

Віртуальна реальність

І всі ці дива – поряд. От тільки дотягнутися до них – проблема пересічного українця. За останні роки стоматологія в Україні стрімко розвинулася передусім завдяки появі мережі приватних стоматологічних кабінетів і клінік нового покоління, оснащених найсучаснішим устаткуванням. Діапазон цін на їхні послуги досить широкий (передусім через різницю вартості обладнання і технологій, які там застосовуються), однак широкому загалові споживачів стоматологічних послуг вони малодоступні. А вивіски «Стоматологія», які у столиці та мега-містах зустрінеш на кожному кроці – це лише ілюзія високого попиту на приватну практику. Кількість приватних стоматологів в Україні близько 5 тисяч, але їх «розселення» по регіонах дуже відрізняється. Якщо у столиці та інших великих містах їх працюють сотні, то на периферії – одиниці. Втім, вони становлять гідну конкуренцію бюджетникам – як кількісно, так і якісно. Нині кількість приватних стоматологічних кабінетів і клінік в Україні переважила за 4 тисячі. В системі МОЗ функціонує понад 4600 стоматологічних відділень, кабінетів і поліклінік, численна кількість лікарів різного профілю, які там працюють,– приблизно 19 тисяч. Однак така потужна армія не може справитися із проблемами своїх потенційних пацієнтів, які за частотою звернень до лікаря-стоматолога поступаються хіба що зверненням до терапевта. Не зважаючи на це, статистика засвідчує, що на карієс наразі страждає майже 98 % дорослих громадян України, на захворювання пародонта – 90 %, протезування після 50-ти років потребують майже 100 % цієї вікової групи, і 35 – 50 % осіб, які не досягли 50‑річного віку. Наше майбутнє також невтішне – поширеність карієсу молочних зубів у 6-річних дітей становить майже 90 %, а рівень хронічного катарального гінгівіту у дітей 12 – 15 років – 70 – 80 %. Більша частка стоматологічних захворювань зафіксована серед сільського населення, де рівень стоматологічної допомоги найнижчий, як і її доступність. Та й навряд чи більшість українців може похвалитися тим, що основні їхні вимоги до стоматологічної допомоги – доступність, якість, привабливість форм, можливість вибору лікувального закладу і лікаря – реалізуються. На практиці все залежить не від можливостей надавачів послуг, а від платоспроможності їх споживачів. Так само не задовольняються і потреби пересічного лікаря-стоматолога щодо гідного рівня оплати праці, його соціальної захищеності, нормування праці, професійної та ресурсної забезпеченості діяльності та можливості постійного удосконалення.

 Міфи та реалії

Складно пригадати прояви державної уваги до цих проблем упродовж останніх років – стоматологію залишили на самовиживання. Натомість активно поширюється теза про надлишок стоматологів (як «елітної спеціальності») в Україні. Можливо, якщо взяти за шкалу порівняння укомплектованість посад лікарів-стоматологів (99,9 %) з дільничними терапевтами, розвіяти цей міф буде непросто. Хоча кількість стоматологів у різних областях також відрізняється – за даними 2009 року укомплектованість ними в Івано-Франківській області становить 120,44, Львівській – 128,1, Харківській і Одеській – 113, натомість у Кіровоградській області – 83,88, Сумській – 80,88, Херсонській – 79, 75, Хмельницькій – 74, 68. Але якщо порівняти рівень забезпеченості стоматологами в Україні і у Європі – спостерігаємо зовсім іншу картину. Середній показник кількості стоматологів у країнах Європи становить 1 стоматолог на 1500 жителів (а у деяких країнах і ще менше), в Україні ж на одного стоматолога припадає близько 2 500 мешканців (а на 1 посаду дитячого лікаря – 10 000). Забезпеченість лікарями-стоматологами в Україні – 4,56 на 10 тис. населення (2009 рік). Однак це стосується далеко не всіх регіонів. На Київщині цей показник становить 8,17, на Львівщині – 7,59, Івано-Франківщині – 6,35, Полтавщині – 6,21, у Запорізькій та Херсонській областях – 2,32 і 2,29 відповідно. Ще гірший показник забезпеченості дитячими стоматологами – 0,26 на 10 тисяч дитячого населення віком до 18 років по Україні, зокрема, у Херсонській області – 0,007, Рівненській – 0,06, Житомирській – 0,05. До речі, у розвинених країнах професія дитячого стоматолога вважається більш престижною і оплачуваною (нам би їх амбіції!). А ще – умови (щодо дотримання норм і гідного рівня оплати праці лікарів, незалежного вибору форм роботи, професійного та ресурсного забезпечення діяльності тощо). Можливо, тоді і не прижився б на теренах України прикрий жарт, що німецька пломба тримається 10 років, а українська – 10 місяців. Адже у вітчизняних клініках, де застосовують новітні матеріали і обладнання, можуть дати фору і німецькій, і американській, і японській якості (хоча ці країни вважаються Олімпом стоматологічної допомоги у світі). А окремі українські лабораторії виготовляють зубні протези на замовлення інших країн, хоча нашим громадянам вони знову ж таки не по кишені.

На всі руки майстри

Вузька спеціалізація фахівців стоматологічного профілю в Україні – спадок від СРСР. До того часу у царській Росії зубний лікар виконував весь комплекс необхідних лікувальних заходів, зокрема, лікування зубів, якщо необхідно, то і видалення та протезування. Такий підхід до надання стоматологічної допомоги існує в усьому світі, оскільки вже при лікуванні лікар обирає найбільш оптимальну конструкцію для відновлення коронки зуба. За радянських часів виник розподіл на терапевтичну, хірургічну й ортопедичну стоматологію. Все б нічого, якби не суворі і, м’яко кажучи, нелогічні інструкції. Наприклад, про те, що в умовах терапевтичного стоматологічного кабінету не можна робити ін’єкції, тобто стоматолог-терапевт повинен лікувати без анестезії, що у цивілізованому світі є нонсенсом (навіть видалення зубного каменя без знеболення там вважається страшенним порушенням). До речі, у світі також не існує подібного розділення на такі вузькі спеціальності. Понад 90 % фахівців амбулаторної стоматологічної допомоги – це так звані стоматологи загальної практики, які можуть лікувати, протезувати і проводити амбулаторні хірургічні втручання. Для надання ж більш якісної спеціалізованої стоматологічної допомоги існує система вузьких спеціалістів, які проводять складні втручання, операції, імплантації тощо. Система підготовки лікарів-стоматологів також відрізняється. Наприклад, у США майбутні стоматологи проходять 4‑річну загально медичну підготовку (як і лікарі решти спеціальностей), потім ще 6 років навчаються у стоматологічному інституті (Dental school) плюс 3 роки резидентури (в сумі – 13 років). У країнах Європи – інша система підготовки: 5 – 6 років навчання за стоматологічним профілем і ті самі 3 роки резидентури. За такою ж схемою провадять підготовку лікарів-стоматологів і в Україні (нині 12 факультетів медичних університетів України та стоматологічної академії випускають близько 1500 стоматологів щороку). Формування спеціаліста нового типу передбачає удосконалення цільової підготовки стоматологів через систему післядипломного вишколу через інтернатуру, створення «моделі спеціалізації». Спеціалісти МОЗу прагнуть удосконалити наявну в Україні систему стоматологічної освіти до встановленого в Європі рівня, але на це потрібні значні кошти. Тому, коли відбудеться подібна реформа зуболікарської освіти,– достеменно не відомо.

Грядуть реформи?

Втім, найбільше потерпає від негараздів первинна ланка стоматології. Сюди неохоче їдуть працювати молоді лікарі, адже навчаються вони зазвичай за контрактом, тобто, не для того, щоб працювати на 0,5 окладу у сільській амбулаторії. Та й навряд чи там вони реалізують свої професійні амбіції, якщо на лікування 1 стоматологічного хворого первинки держава виділяє мізерні кошти (навіть на стаціонарну стоматологічну допомогу на одного хворого припадає лише 1,5 гривні). У деяких регіонах стоматологічне обладнання зношене на 100 %, а ті пломбу вальні матеріали, які можна придбати за державний кошт, не задовольнять пересічного пацієнта. Недостатнім є оснащення лікувально-профілактичних закладів стоматологічного профілю діагностичним та фізіотерапевтичним обладнанням, адже більшість закладів фінансуються за кошти органів місцевого самоврядування (зазвичай за залишковим принципом). Майбутні реформи передбачають, що стоматологічні кабінети у сільських амбулаторіях територіально залишаться на своїх місцях, але, оскільки згідно з новими законами лікарі-стоматологи надають спеціалізовану медичну допомогу, юридично та фінансово ці кабінети переходять на вторинний рівень. Це може відбуватися поетапно. Можливо, крок за кроком зміни відбудуться в усіх напрямках, в тому числі й у фінансуванні вітчизняної стоматологічної науки, яка подарувала світові відомі імена Б. Готліба, А. Цешинського, Ю. Гофунга, і у розвитку вітчизняного ринку стоматологічного обладнання та інструментарію. На сьогодні нагальним є визначення стандартів надання гарантованого обсягу стоматологічної допомоги населенню (насамперед дітям та декретованим групам). Головним завданням реформи має стати створення дієвої стоматологічної служби країни, яка повинна об’єднати всі лікувальні стоматологічні заклади різних форм власності і працювати як єдиний механізм. Необхідно удосконалити нормативні законодавчі акти стосовно запровадження засад стоматологічного здоров’я населення, організації стоматологічної допомоги та управління стоматологічною галуззю. Деякі з них не дають змоги реалізувати в сучасних умовах необхідні управлінські та лікувально-профілактичні заходи. Спроби реалізації загально-державних проблем профілактики і лікування також не дали значної ефективності через вкрай мізерне їх фінансування. Запровадження нової моделі діяльності галузі сприятиме її поступові вперед – не лише до високих досягнень, а й до задоволення потреб громадян країни, 80 % з яких вважають вартість послуг приватної стоматології високою, 11 % – помірною і лише 9 % – легкодоступною. Інакше «гора з Магометом» не зустрінуться ніколи.