Проект адаптованої клінічної настанови «Диспепсія» та проект наказу МОЗ «Про затвердження та впровадження уніфікованого клінічного протоколу медичної допомоги «Диспепсія» винесено на громадське обговорення.
Диспептичні розлади належать до найбільш поширених гастроентерологічних скарг у світі. Наприклад, у США та Великій Британії диспептичні скарги спостерігаються у 26 % та 41 % населення відповідно.
У 3 % хворих, які вперше звернулися по медичну допомогу, основна скарга – диспепсія. Функціональні розлади шлунка як самостійна нозологічна форма частіше трапляються у чоловіків молодого віку, становлячи від 1,5 до 58,8 % серед гастродуоденальної патології в осіб молодого віку. Розбіжність даних про частоту функціональних розладів шлунка відображає різні погляди авторів на сутність захворювання, а також рівень проведеного обстеження, що не дає змоги розмежувати функціональні розлади шлунка від інших захворювань гастродуоденальної системи (хронічного гастриту, дуоденіту). Порушення різних функцій шлунка можна виявити практично в кожного хворого з важким перебігом позашлункового захворювання, однак вони рідко минають самостійно і зазвичай не діагностуються.
Хвороба, що маскується під ≪гастрит≫
За інформацією профільних фахівців, на сьогодні В Україні поширеність функціональної диспепсії досягає 30 – 40 %. Водночас, запевняють у профільному міністерстві, реальна кількість хворих може бути значно більшою, оскільки чимала частина населення з подібними скаргами до лікаря не звертається, а у звітах лікарів первинної ланки щодо диспансерної патології домінує діагноз «хронічний гастрит», який не правочинний без гістологічного дослідження гастробіоптатів, чого здебільшого не проводиться. Тож поширеність диспепсії в Україні значно перевищує дані офіційної статистики. Близько 50 % пацієнтів вдаються до самолікування, здебільшого користуючись порадами фармацевта з місцевої аптеки, і лише один з чотирьох пацієнтів звертається по консультацію до лікаря загального профілю.
Українські медики переконані, що вже давно на часі вирішити ці питання: вчасно встановлювати діагноз «диспепсія», а відтак скоротити число захворюваності, встановити єдиний підхід до визначення недуги насамперед на рівні первинної допомоги.
Доопрацювання та підписання згаданого проекту наказу якраз і дасть змогу подолати цю патологію.
